Фільм, що поєднує шпигунський трилер, любовну драму та один із найхимерніших епізодів європейської історії ХХ століття, уже встиг викликати дискусії в Італії. «На святі Революції» (італ. Alla festa della Rivoluzione, також відомий як «Поет і шпигун») – італійська історична драма режисера Арнальдо Катінарі. Картину вперше показали восени 2025 року на Римському кінофестивалі в секції Grand Public, а в широкий прокат в Італії вона вийшла у квітні 2026 року.
Сюжет і головні герої
Дія розгортається у 1919–1920 роках у місті Фіуме (нині Рієка, Хорватія). Після Першої світової війни поет, авіатор і націоналіст Габріеле д’Аннунціо захоплює місто і проголошує його вільною комуною. На тлі політичних інтриг, утопічних експериментів і перших паростків майбутнього фашизму переплітаються долі трьох вигаданих персонажів.
Беатріче (Валентина Романі) – піаністка і шпигунка, надіслана з Росії. Вона прибуває саме в день урочистого вступу д’Аннунціо на посаду і майже одразу опиняється в центрі замаху на поета. Джуліо (Ніколя Мопас) – лікар із анархічним минулим, дезертир Першої світової. П’єтро (Ріккардо Скамарчо) – представник італійських спецслужб, якого послали зупинити поета. Самого Габріеле д’Аннунціо грає Мауріціо Ломбарді.
Сценарій написали Арнальдо Катінарі та Сільвіо Муччіно за мотивами однойменного есе Клаудії Саларіс. Режисер, відомий передусім як оператор (працював із Нанні Моретті, Паоло Вірдзі та іншими), водночас зняв картину сам. Зйомки проходили восени 2024 року переважно у Фріулі-Венеції-Джулії – в Удіне, Прадамано та Трієсті.
Історичне підґрунтя: авантюра у Фіуме
Після розпаду Австро-Угорщини портове місто Фіуме стало предметом суперечки між Італією та новоствореним Королівством сербів, хорватів і словенців. Більшість населення міста були італійцями, але околиці – слов’янськими. Коли на Паризькій мирній конференції Італії відмовили в анексії, націоналісти сприйняли це як «покалічену перемогу».
12 вересня 1919 року Габріеле д’Аннунціо на чолі приблизно 2600 добровольців увійшов у місто без жодного пострілу – союзні війська просто відступили. Поет проголосив себе комендантом і створив Регентство Карнаро. Хартія Карнаро, написана спільно з анархо-синдикалістом Альсесте де Амбрісом, гарантувала рівноправність жінок, свободу совісті, безкоштовну освіту і навіть обов’язкову музичну освіту. Місто перетворилося на лабораторію модернізму: сюди стікалися футуристи, анархісти, художники, військові авантюристи. Через блокаду легіонери займалися піратством, у місті панувала атмосфера сексуальної свободи, алкоголю і кокаїну.
У листопаді 1920 року Італія та Югославія підписали Рапалльський договір, за яким Фіуме мало стати незалежним. Д’Аннунціо відмовився його визнати. 24 грудня 1920 року регулярна італійська армія за підтримки флоту штурмувала місто. Події увійшли в історію як «Криваве Різдво». У січні 1921 року легіонери залишили Фіуме.
Акторський склад і творча команда
Окрім уже згаданих Валентини Романі, Ніколя Мопаса, Мауріціо Ломбарді та Ріккардо Скамарчо, у картині знялися Дарко Перич (наставник Беатріче), Даніеле Паолоні (Альсесте де Амбріс) та інші. Оператором виступив сам режисер, музику написав Мауріціо Філардо, костюми – Урсула Пацак, сценографію – Тоніно Зера.
Картина отримала змішані відгуки критики. Одні відзначають візуальну потужність і сміливість у зображенні складної історичної постаті, інші – певні спрощення та акценти на мелодраматичних лініях. Бюджет становив близько 8,3 млн євро, частина коштів надійшла через податкові кредити та селективні гранти.
Де подивитися
На момент виходу в прокат картина йшла в італійських кінотеатрах (дистриб’ютор – 01 Distribution). Для глядачів поза Італією варто стежити за появою на легальних платформах – офіційних сервісах на кшталт тих, що працюють у Європі з ліцензійним контентом.
Чому картина варта уваги
«На святі Революції» цікава не лише як шпигунська історія з романтичними інтригами. Вона повертає на екрани майже забутий епізод, коли поет на кілька місяців створив власну державу з прогресивною конституцією, карнавальною атмосферою і піратською економікою. Саме ця суміш утопії, авангарду і політичного експерименту робить подію унікальною, а фільм – приводом переглянути усталені уявлення про д’Аннунціо та витоки італійського фашизму.
Картина не претендує на документальну точність у всіх деталях, але дає відчути атмосферу тих 500 днів, коли у Фіуме здавалося, що мистецтво й ідеали можуть змінити світ. Для тих, хто цікавиться історією Європи після Першої світової, політичними експериментами початку ХХ століття або просто якісним історичним кіно з сильними акторами, перегляд стане змістовним досвідом.